Експертна дискусія про медіаграмотність в рамках проєкту JEMILE
31 березня у МШЖ НаУКМА відбулася експертна розмова в межах проєкту JEMILE, яка об’єднала дослідників, викладачів і практиків довкола одного з ключових питань сучасності:
Що сьогодні означає медіаграмотність — і як на це має реагувати журналістська освіта в Україні та ЄС?
Дискусія засвідчила: медіаграмотність виходить за межі освітньої компетенції і стає базовою умовою орієнтації в сучасному інформаційному середовищі. Вона безпосередньо впливає на прийняття рішень, рівень довіри та стійкість демократичних процесів.
У центрі обговорення — нове розуміння медіаграмотності як комплексу взаємопов’язаних компетенцій:
когнітивних — критичне мислення та аналіз інформації
емоційних — здатність контролювати реакції, протистояти маніпуляціям та стійкість до психологічних впливів
поведінкових — відповідальне прийняття рішень і взаємодія з інформацією
комунікаційних — діалог, аргументація, взаємодія з різними аудиторіями
Водночас у сучасному середовищі медіаграмотність невід’ємно пов’язана з інформаційною безпекою та цифровою стійкістю (resilience). Йдеться не лише про розуміння контенту, а й про здатність безпечно діяти в цифровому середовищі, розпізнавати ризики, захищати дані та протистояти інформаційним і кіберзагрозам. Саме тому медіаграмотність дедалі більше розглядається як частина ширшої рамки інформаційної стійкості суспільства, що є одним із ключових пріоритетів європейської політики.
Ключовий зсув, який сьогодні відбувається:
від «знати» — до «діяти»
від «розпізнавати» — до «протидіяти»
від «аналізувати» — до «змінювати поведінку»
Особливе місце в дискусії посів український досвід.
В умовах постійного інформаційного тиску та дезінформації в Україні сформувалася потужна екосистема практик — від фактчекінгу до освітніх ініціатив. Це дозволяє говорити про Україну як про простір інтенсивного розвитку медіаграмотності, де рішення формуються у відповідь на реальні виклики.
Водночас цей досвід потребує подальшої систематизації та інтеграції в освітні та інституційні політики.
Саме тому важливим є діалог із європейськими партнерами.
Європейські підходи ґрунтуються на системності та довгострокових стратегіях, тоді як українська модель демонструє гнучкість, адаптивність у кризових умовах та війні. Поєднання цих підходів відкриває нові можливості для розвитку журналістської освіти та медіаграмотності.
Окрему увагу учасники приділили кризі довіри до медіа, яка залишається одним із ключових викликів. У таких умовах розвиток медіаграмотності має поєднуватися з відновленням довіри до інформації та інституцій.
Також було наголошено на необхідності врахування різних аудиторій: універсальні підходи більше не працюють, натомість потрібні сегментовані рішення, адаптовані формати та нові комунікаційні стратегії.
У цьому контексті журналістська освіта відіграє ключову роль. Сучасний журналіст — це не лише передавач інформації, а й інтерпретатор, фасилітатор суспільного діалогу та відповідальний учасник формування інформаційного середовища.
